Каннабис конопля Бошки марихуана ГИДРОПОН сайт Дальнереченск

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Вот как было дело, братаны. Со своим дружком, Мишкой, мы решили почувствовать на вкус настоящий кайф и втертые глотнуть этот запретный плод, зеленое дерьмо, каннабис во всей его красе, которое местные называют – марихуаной.

Мы собрали все таблы, что были у нас в наличии, чтобы сдуться по полной программе. Такого дурни не стреляли, братва! В наш кармане сгорело куча мелких и крупных денег – нужных для нашего приключения к центру города, где эти легальные палехчики, счастливые обладатели закладок нашего счастья, обитают. Мы уже представляли, как у нас глаза на лоб полезут, и мы будем приходить в полный шок, обшаривая все окрестности в поисках желанного гаша.

Пришли мы туда хмельные, но взволнованные, готовые встречать кайф с открытыми объятиями, и вот мы уже в центре торгового центра, где все лежит на витринах – но не то, что нам нужно! Лучше бы промазали и не видели! Никаких следов нашего желанного каннабиса, ни маленькой шишечки, ни одного закладочного листка – все, что мы получили, это разочарование и непонимание, ну как так-то?!

В тот момент, Мишка мне в ухо шепнул, что слышал о новых поставках в другом месте, за стеной этого рая для шопоголиков. И мы, как жаждущие каннабиса люди, подумали: "Почему бы и нет?". Значит, эта местная жополизка собралась нам на телеце сидеть? Ну, вот, покажем ей, кто тут главный пацан в городе, все бабки сразу в нашу карманную, и никакого наркотика взамен – это преступление! Ну а как же кайф в жизни без запрета, без того чувства, что ты сверху?

Перебегаем мы драную стену, протащились по коридорам, начинаем уже терять надежду, что найдем то, что нам нужно. Однако перед нами открывается дверь, и мы, как истинные гангстеры, врываемся внутрь – и вот он, иду я к мечте, к моему каннабису, к наркотическому развлечению для нашего тела и души.

Но тут вдруг слышу шум, шаги, и понимаю, что главное шоу только начинается. Все заебись, а теперь что? Легавые! Ветром нас смывает, но я не сдамся! Ну, я и плюнул на полицайев, начал с ними в философию вступать, хотя на деле просто хотел побыстрее скрыться с этого места. И вот полицайи начинают нас гонять, словно мы главные преступники в городе. Решил я для порции адреналина на своей машине туда-сюда прокатиться, от полицайев избавиться. И было бы все ничего, если бы не такое вот мелкое недоразумение.

Тут я решил, что нужно что-то эпичное сделать, чтобы полицаям запомнить на всю жизнь. И в течение секунды мне приходит в голову что-то яркое и незабываемое – я схватил унитаз у одного из торговцев сантехники, запихал его в багажник своей тачки и, как на бешеном пути, уносил его прямо от полицайев. Какой я охуенный Гарри Гудини, братиш!

Сейчас я здесь, с дырявым задом и с наркотическими мечтами в голове, думая, какой же я охуенный маруханьщик и что все это было в моей жизни. И пойми, братиш, я не собираюсь светиться перед посредственными людьми, которые думают, что я их клевый Гарри Поттер, унитаз в багажнике доказывает!